«Жінок мотивують іти служити їхні діти». Військова рекрутерка про свою мобілізацію та дівчат на фронті

Дар’я Марусик — рекрутерка 412 окремого полку безпілотних систем Nemesis, а в цивільному житті — PR Lead в продуктовій IT-компанії appflame. Окрім цього, вона мама 9-річного сина. Дар’я не була військовозобов’язаною і мобілізувалася добровільно. У розмові з DOU вона розповіла про фізичну й моральну підготовку до служби, скепсис родичів і підтримку сина, а також чи досі є упередження щодо жінок в окопах та що мотивує дівчат іти служити.

«Ще у 2014-му виникали думки, що варто піти у військо». Про рішення служити

Мої батьки присвятили військовій справі більшість життя. Тато — командир інженерно-саперного взводу, працює на нулі. Зараз мама чекає на нього вдома, але раніше й сама служила — 20 років на посаді зв’язківиці. Дитиною я любила бувати в мами на вузлі зв’язку, проводила там багато часу. Культуру армії розуміла, але доєднуватися до її лав ніколи не планувала.

Початок війни у 2014 році застав мене й мого — на той момент майбутнього — чоловіка за кордоном. Коли повернулись, відразу долучилася до волонтерської організації, що допомагала внутрішньо переміщеним особам знайти роботу. Ще тоді виникали думки, що варто піти у військо. Але було страшно. На той час ми небагато розуміли про війну: знали, що йдуть бої, що втрачаємо людей. Тож питання служби поставила на паузу, оскільки, як жінка, могла собі це дозволити.

У перший день повномасштабного вторгнення appflame евакуювала співробітників та їхніх близьких з Києва до Закарпаття. Я вже мала дитину, тож передусім хвилювалася за її життя. Утім, в евакуації було неспокійно. Я мусила повернутися до Києва і щось робити, знову задумалася про службу. Та чоловік першим вирішив долучитись до війська — домовилися, що я залишусь із сином.

Тим часом я почала організовувати різні збори й потрохи готувалась-таки до служби. Усвідомлювала, що ця війна надовго і кожен з нас так чи так долучиться до оборони країни — чи як військовослужбовець, чи як волонтер. Записалася на бойові мистецтва, до тренажерної зали й на стрільбу, а ще пройшла повне медичне обстеження. Читала багато тематичної літератури — почала з книжки «Броньований розум. Бойовий стрес та психологія екстремальних ситуацій». У ній багато порад, як справлятися зі стресом під час війни, — корисно і військовим, і цивільним. До того ж слухала вебінари про рекрутинг жінок від Центру рекрутингу української армії.

У серпні 2024 року я пішла служити. Син підріс, і можна було організувати побут так, щоб наша з чоловіком служба не заподіяла шкоди дитині. Зараз сину дев’ять років, ми живемо разом, оскільки я працюю в Києві. Проте мої зміни можуть тривати довше за 11 годин, тому нам допомагає близька людина: забирає сина зі школи, проводить з ним час тощо.

Основна моя мотивація — не стояти осторонь, наскільки це можливо. А ще — жити тут і зараз. На жаль, нині наше життя — це війна. Я хочу зробити свій внесок у перемогу — через службу в бойовому підрозділі.

«Родичі не розуміли, навіщо я пішла служити, якщо могла не робити цього». Про підтримку близьких та колег

Син мене підтримав і добре зрозумів. У нашій сім’ї служать усі, тож моє рішення не стало для нього сюрпризом. Щоправда, хвилювався, що можу надовго поїхати, але найдовше я відлучалася лише на базову військову підготовку.

На всіх етапах БЗВП і служби мене підтримували кохані чоловіки, близькі та рідні. Хоча пізніше з’ясувалося, що деякі родичі поставилися до мого вибору скептично.

Мовляв, я не військовозобов’язана, маю чудову роботу, чоловік уже служить — навіщо мені це?

Моє життя було насичене різними активностями, я завжди була суперзайнята. Обіймала посаду PR Lead в одному з продуктів appflame, завжди мала щільний графік. Він і зараз насичений, але у мене лише армія та син, ми зустрічаємося з ним ввечері.

Першим з нашої PR-команди мобілізувався мій найкращий друг та колега Олексій — за власним бажанням він пішов у 2 Інтернаціональний легіон Збройних сил України. А через місяць мобілізувалась і я. Досі маю щомісячні чекапи з HR-менеджеркою — щоправда, тепер вони коротші й письмові.

Компанія й колеги не припиняють підтримувати нас з Олексієм, закривають збори. Також ми одержуємо щомісячну фінансову підтримку від appflame — це не повна компенсація, але сума вагома. А ще за нами зберігається місце в компанії, і після закінчення служби я планую туди повернутися.

«Я могла допомогти розвинутися команді рекрутингу й самому полку». Про вибір напряму та роль на службі

Я служу в 412 окремому полку безпілотних систем Nemesis. Це був батальйон у структурі 101 окремої бригади охорони ГШ, де служить мій батько. Згодом були створені Сил безпілотних систем, і 412 батальйоні увійшов у їхнє підпорядкування.

З медійної точки зору 412 батальйон був майже невідомий. Про нього знали або самі військові, або гіки, які цікавилися сучасними засобами ураження. Я зупинилася на цьому батальйоні, бо відчула, що підрозділ формує стратегію розвитку безпілотних систем та матиме вагомий вклад у майбутнє.

Мою заявку розглядали близько півтора місяця. Зараз розумію, що причиною затримки стала висока завантаженість відділу рекрутингу. Але тоді я хвилювалась, чи заявку взагалі отримали, — довелося просити друзів-військових дати на мене рекомендацію.

Сьогодні наш відділ рекрутингу реагує блискавично: відповідаємо кандидатам упродовж кількох годин, максимум — доба. І це при тому, що кількість охочих вступити до нашого підрозділу зростає в геометричній прогресії.

Подавалася саме на медіа та комунікації. Хотіла потрапити в пресслужбу, їздити й висвітлювати бойову роботу підрозділу, знімати, брати інтерв’ю і, можливо, вести соцмережі. Тобто застосовувати вміння з цивільного життя.

Посади в комунікаціях не було, але моєю заявкою зацікавився теперішній командир і запропонував спробувати себе в ролі рекрутерки. Наймом я теж займалася, проте давно. Коли тільки-но переїхала до Києва, працювала як менеджерка з персоналу у сфері HoReCa (hotel, restaurant, cafe). До того ж я завжди обіймала плюс-мінус керівні посади, тож рекрутинг не був для мене чимось новим.

Окрім того, мій досвід у PR — від івент-менеджменту до міжнародного піару — так чи так допомагав розбиратися в людях, працювати з ними, курувати їх і менторити. Понад те, напередодні мобілізації я закінчила курс з ефективного найму для хайринг-менеджерів від appflame.

Було цікаво спробувати, плюс на той момент рекрутинг тільки розвивався, а батальйон ставав у перспективі полком. Мені сказали, що я можу посприяти зростанню підрозділу, розвитку команди рекрутингу і самого полку. А це дуже великі обсяги мобілізації. Це звучало як виклик, але я погодилася.

«Сержанти й інструктори підтримували жінок, особливо тих, які йшли на бойові посади». Про БЗВП та ставлення до жінок

Очікувала прискіпувань, упередженого ставлення і загалом негативного досвіду долучення до війська. На щастя, все виявилося інакше. Я отримала рекомендаційний лист разом із групою новобранців — моїх майбутніх побратимів. Пішла в ТЦК, оформила документи, пройшла ВЛК. Повернулася в ТЦК по бойову повістку та вирушила в навчальний центр.

Тепер інакша процедура приєднання — напряму в частину, без глибокого залучення ТЦК. Люди можуть відразу ставати військовослужбовцями полку після завершення ВЛК. Тобто всі етапи співбесід і подальший процес, аж до моменту переведення під керівництво майбутніх командирів, курує наша рекрутингова команда.

Знаю, що думки з приводу процесу БЗВП різняться, багато хто незадоволений. Проте це не моя історія, мені дуже сподобалось — і саме навчання, і робота піхотинців. Я навіть задумувалася піти в піхоту, але стримувала думка про сина. Можливо, це лише щасливий випадок, але в мене були хороші сержанти, інструктори та дуже мотивований взвод. Якось ще й поталанило стати заступницею командира взводу.

Курс проходило 100 осіб, з них 15 дівчат — це порівняно багато

Зокрема, у нашому взводі було двоє дівчат, а в роті — шестеро. Я відчувала підтримку сержантів та інструкторів. Вони добре ставилися до жінок у війську, хоча й вважали, що нам краще підходять тилові ролі — через нижчу витривалість та вищу вразливість. Водночас поважали вибір кожної, особливо відзначали жінок, які йшли на бойові посади: «Якби всі чоловіки були настільки вмотивовані, ми б уже виграли війну».

Під час БЗВП

Як рекрутерка, можу впевнено сказати: мотивація — один з ключових критеріїв у нашому підрозділі. Потрапити до нас складно, бо я не пропускаю невмотивованих та нещирих кандидатів — з такими ефективну роботу не налагодиш. Наші стандарти можуть здатися високими, та вони виправдані, адже йдеться про відповідальність за своїх побратимів, посестер і самого себе.

«Періоду адаптації в групі рекрутингу в мене не було». Про початок роботи в штабі

Коли я після навчання потрапила в штаб, то перша думка була: «Ого, як смачно годують!». Я не їм м’яса, і на БЗВП для мене та ще п’яти вегетаріанців намагалися впровадити альтернативне харчування — вдалося на 50%. А ось у штабі годували чудово, і там був свіжий хліб, за яким я дуже скучила.

Якщо серйозно, то спершу я боялася не впоратися. Звісно, я розуміла, що мені допоможуть, але це ж армія, я прийшла сюди воювати. Якщо помилюся, це зашкодить усьому підрозділу. Зараз такого страху вже немає: я багато чого навчилася й краще розумію.

Періоду адаптації в групі рекрутингу в мене не було. На той момент батальйон трансформувався в полк, роботи було дуже багато, а нас працювало лише троє. У цивільному житті зазвичай є час освоїтися. Тут його не було. Доводилося швидко все вивчати — і багато з того, що треба було знати, не міг підказати навіть ChatGPT: інформація закрита, специфічна.

Звісно, зараз я говорю про тилову посаду. Ті, хто приходять на бойові, мають відповідну фахову підготовку — без неї в бій не допускають. І ми якраз ефективні в бойовій роботі тому, що виділяємо багато ресурсу на підготовку людей.

Мене завжди підтримував мій командир і команда. Перший місяць був дуже хаотичним, з великим навантаженням і відповідальністю. Я займалася переведенням чинних військовослужбовців, частково — мобілізаційним процесом. Обов’язків було багато й різного штибу. Зараз я займаюся виключно співбесідами. Однак радію, що здобула настільки універсальний досвід — тепер докорінно розумію, як розгортати військові підрозділи.

Нині адаптація в полку відбувається значно м’якше. У нас є служба психологічної підтримки, яка працює з кожним новоприбулим індивідуально. За потреби — надає психологічну допомогу, щоб період онбордингу минув без стресу.

Велика частина команди — це менеджери з цивільного життя, зокрема і в керівництві. Вони застосовують сучасні підходи до структури та стратегії бойової роботи. Ми максимально автоматизуємо процеси й аналізуємо ефективність кожного відділу. Нас можна назвати data-driven підрозділом, бо аналітика та планування є невіддільною частиною кожної служби. Як і в будь-якому військовому організмі, у нас вертикальний менеджмент управління, але відсутня «радянська армійщина». І це теж сприяє легшій адаптації новачків.

«Людина має розуміти, що може вам довіряти». Про софт-скіли військового рекрутера

На цій посаді мені допомагає зацікавленість психологією — вона з’явилася, ще коли я працювала HR-менеджеркою. Я і зараз читаю матеріали з корпоративної психології: це допомагає краще розуміти мотивацію людей, відрізняти щирість від нещирості. У процесі рекрутингу мені важливо зрозуміти світогляд кандидата — і чи збігається він з нашим. Від цього залежить не тільки ефективність майбутнього бійця, а й безпека тих, хто служитиме поруч.

Потрібно також уміти знаходити спільну мову з військовослужбовцями. У штабі я починала роботу саме з чинними воїнами, адже спершу займалась переведеннями. Це люди з бойовим досвідом, часто — після тривалого перебування на передовій. Я боялася сказати те, що може їх зачепити чи стати тригером. Просто старалася слухати й бути відкритою. Людина має розуміти, що може вам довіряти, що про неї не забудуть після однієї розмови. Це важливо для рекрутерів — як у роботі з мобілізованими цивільними, так і з військовослужбовцями, які давно в строю.

Ще одна ключова навичка — гнучкість. Потрібно розуміти бекграунд та контекст, у якому перебуває людина. Поцікавтеся її сімейними обставинами, пережитим досвідом. Якщо на співбесіду приходить чоловік, який у цивільному житті працював водієм, то не варто говорити з ним корпоративною мовою.

Окрім того, рекрутерам у війську важливо зберігати холодний розум. Звісно, якщо людина хвилюється, я її підтримаю. Проте під час перевірки головних показників не проявляю зайвих емоцій.

«Жінок мотивують іти служити їхні діти — щоб не передати їм цю війну в спадок». Про ситуацію з дівчатами у війську

До рішення служити жінок підштовхує розуміння, що ми всі якоюсь мірою присвятимо життя обороні. До нас на співбесіди приходить багато жінок, і вони дуже мотивовані. Вони відкрито говорять, чи готові до бойових посад, чи хочуть працювати в тилу, застосовуючи цивільний досвід. Жінок мотивують іти служити їхні діти — щоб не передати їм цю війну в спадок. Їх мотивує те, що в цивільному житті вони роблять надто мало.

Жінки заздалегідь ретельно готуються, цікавляться військовою справою, щоб показати серйозність своїх намірів. Як правило, на етапі співбесіди вони вже мають розуміння, ким бачать себе у війську. Буває, що чоловікам частіше доводиться допомагати вибрати посади, які відповідатимуть їхньому досвіду і на яких вони будуть ефективними. Але і чоловікам, і жінкам ми допомагаємо вибрати посади, які будуть їх «запалювати».

Можу сказати про свій полк, що ми беремо жінок охоче і не ставимося упереджено з приводу бойових чи тилових посад. Варто пам’ятати, що є багато жінок, які служать вже давно, брали участь в АТО. Ми раді всім.

Наша команда рекрутингу скрупульозно ставиться до висновків ВЛК — якщо людина хоче обіймати певну посаду, то висновок має їй відповідати. Якщо жінка здорова, не має хронічних захворювань, тренується і тримає себе в тонусі, то вона отримає зелене світло для бойової посади у нас.

Щодо інших підрозділів, то можу лише розповісти про власний досвід, коли я мобілізувалась і переглядала інформацію про них. Окремі бригади ДШВ, піхотинські підрозділи Сухопутних військ тощо зазначають у своїх політиках та відкрито комунікують про те, що не беруть жінок до себе на бойові посади. Як мені здається, вони досі дотримуються думки, що жінкам не місце в окопі. Думаю, це аргументовано фізичною витривалістю, яка важлива для штурмових чи оборонних дій. Це також стосується посади бойових медиків, адже їм доводиться буквально на собі виносити людей.

Але мені здається, що ця тенденція зміниться, адже зараз на службу приходить багато сильних та фізично витривалих жінок. І вони стають снайперками, піхотинками, штурмовичками.

«У СБС зацікавлені в технологічно підкованих людях». Яких спеціалістів потребують у війську

Зараз потрібно більше кваліфікованих пілотів різних бортів. Адже, окрім FPV, є великі бомбери, БпЛА типу «крило» тощо.

Сили безпілотних систем — це технологічний рід військ у Збройних силах, тож зацікавлені саме в технологічно підкованих людях, зокрема в айтівцях. Не лише в тих, хто вміє кодити, а хто загалом розуміється в напрямі. Класно, коли пілотами стають ІТ-фахівці: вони швидко навчаються, розвивають навички, добре розуміють природу дрона й знають, як його вдосконалити. Тому я закликаю айтівців, які хочуть йти служити, дивитися в бік пілотування чи розробки дронів.

У нас є підрозділ, що зараз займається ППО. Ми перші в Силах оборони, хто дронами збиває повітряні цілі. Туди у нас є суворі критерії відбору. Наприклад, пілоти обов’язково мають бути з досвідом. На інші позиції — інженерів-вибухотехніків та з ремонту — ми шукаємо технологічно обізнаних людей. І, знову ж таки, пріоритет на ці посади віддаємо айтівцям.

Ще одна надважлива робота у війську, на яку ми хотіли б залучити більше спеціалістів — радіоелектронна боротьба. Окрім айтівців, цінними будуть фахівці з телекомунікацій.

«Служба — це не цивільна робота, навіть якщо обов’язки максимально схожі». Поради жінкам, які збираються до війська

Перше, що я пораджу жінкам, які хочуть піти до війська, — не боятись. Однак добре все зважте. Адже долучитися до Збройних сил означає служити українському народу, і це стає вашою головною місією.

Служба — це не цивільна робота, навіть якщо обов’язки максимально схожі. Ви є військовослужбовцем цілодобово, і стать неважлива. Вночі вас можуть викликати в штаб, а наступного дня відправити у відрядження. Тож пам’ятайте: ви не зможете розпоряджатися часом як раніше.

Також доречно заздалегідь вибирати підрозділ, а не просто йти, куди беруть. Ви працюватимете з людьми, за яких будете нести відповідальність, а вони — за вас. І свідомий підхід — запорука, що служба пройде м’яко. Раджу почитати про підрозділи, подивитися інтерв’ю з їхніми командирами. Це допоможе краще зрозуміти, чи схожі у вас погляди та чи зможете ви знайти спільну мову з цими людьми.

І, звісно, готуйтеся фізично. Дехто каже, що жінкам не потрібна фізична підготовка до служби. Але я вважаю, що варто готуватися принаймні до БЗВП: там ніхто не буде тебе жаліти, що ти, наприклад, не можеш носити бронежилет. До того ж може настати момент, коли будь-кому з нас доведеться взяти до рук зброю.

А ще обов’язково перевірте стан здоров’я. Щоб нічого «не вилазило», коли ти вже будеш на БЗВП або підеш служити на напрямок. Бо якщо раптом з тобою щось трапиться, і ти не зможеш більше виконувати свої обов’язки, то так підведеш своїх побратимів і посестер. Тому краще заздалегідь виявити свої слабкі місця та підлікуватися.