«Я вирішив, що в Neuralink більше не повернуся». Історія 21-річного українця, який працює над заморожуванням людей

21-річний українець Кирило Калашніков два місяці тому отримав офер у стартап Cradle. Тут займаються кріопрезервацією — технологією збереження клітин, тканин і органів. Мета команди — заморожувати людей на тисячі років уперед, щоб уможливити космічні подорожі на інші планети.

Паралельно Кирило завершує інженерію в Університеті Торонто, а в попередні роки навчання стажувався в компанії Neuralink Ілона Маска, розробляв мікророботи для ремонту супутників і алгоритм для створення цифрових клонів людей.

В інтерв’ю DOU Кирило розповів, чому відмовився від роботи у сфері штучного інтелекту, чим його приваблює індустрія довголіття та яким бачить свій шлях далі.

«Мені було 13, коли я сам переїхав у Канаду»

Я народився та жив у Донецьку. Коли розпочалася війна у 2014-му, ми з сім’єю виїхали до Києва. За два роки тато знайшов приватну школу за кордоном, яка давала знижку для навчання українським школярам. Вона розташовувалася біля канадського Монреаля.

Мені було 13, коли я сам переїхав у Канаду. Батьки залишилися в Києві та досі живуть в Україні.

Я мешкав у гуртожитку з людьми з Китаю, Індії, Канади, Америки, Європи. У канадській школі я був, мабуть, на клас попереду порівняно з ровесниками. Завдяки українській освіті мав гарну базу з біології, математики, хімії.

Згодом почав відвідувати шкільний клуб робототехніки, опановувати хардвер. У 2016-му став популярним Deep Learning, я занурився в математику і почав програмувати свої моделі. Захоплювався Computer Vision, штучним інтелектом, self-driving cars. Я самостійно вивчав предмети, навіть якщо вони не викладалися в школі. І збагнув, що не варто чекати, поки хтось мене чогось навчить.

З клубом робототехніки ми їздили на різні заходи в інші міста й будували там роботів. Взагалі я дуже боявся вперше туди прийти, заявити про своє бажання. Та коли наважився, почув: «А чому ж ти раніше не приєднувався?». Виявляється, у них не було програмістів і я був дуже бажаним учасником. Так я зрозумів, що сам собі вигадав якесь обмеження.

Після двох років навчання я вирішив знайти нову школу, щоб навколо мене було більше людей, які роблять ті ж речі, що і я. Після перегляду з десятка шкіл ми з батьком спинилися на Мічигані. Ця школа більше спеціалізувалася на науках, на математиці.

«Після першого ж курсу пішов працювати в університетську лабораторію»

Загалом я подавався у 10-11 університетів, це нормальна практика у США. Обираючи спеціальність, шукав щось нове. Я знав, як програмувати, і розумів, що це можна довчити онлайн на курсах, тому не дуже хотів опановувати це в університеті. Передусім шукав варіанти вступити на інженерію, а ще цікавився матеріалознавством, електрикою та механікою.

Найбільше прагнув вступити до університету Пенсильванії, але не пройшов, тож повернувся до Канади, в університет Торонто — другий у списку моїх пріоритетів. Торонто — великий технохаб, де є багато біокомпаній, промисловості, отже й талантів. При цьому існує цікава тенденція: багато талановитих спеціалістів після університету часто отримують запрошення від американських компаній, зокрема стартапів із Сан-Франциско, або засновують власні компанії.

Сам університет Торонто славиться академічними знаннями: наприклад, тут працює професор Джеффрі Хінтон, який отримав Нобелівську премію зі штучного інтелекту та ще багато вчених світового рівня.

Окрім стандартних іспитів, вирішальну роль у вступному процесі відіграє мотиваційний лист. Аналізуючи успішні заяви, я помітив типову помилку, яку спочатку робив сам.

«Писав шаблонні фрази про „найкращий університет“ і „видатних професорів“»

Потім я кардинально змінив стратегію і зосередився на своєму баченні майбутнього, конкретних амбіціях, інженерних проєктах, які мріяв реалізувати. Саме навчання коштує 70 тисяч доларів на рік, але є стипендії. Я отримував таку, а ще існують інженерні нагороди, доступні лише через внутрішній портал.

За умовами навчання, щороку протягом чотирьох місяців (у травні і влітку) можна працювати у лабораторії або стажуватися. Я після першого ж курсу пішов працювати в університетську лабораторію над роботами для автоматизації наукових відкриттів.

Я знайшов професора, лабораторія якого потребувала експертизи в робототехніці. Наше припущення базувалося на тому, що штучний інтелект й роботи можуть виконувати ту працю, на яку зараз вчені витрачають чимало часу, щоб знаходити нові хімічні та фізичні матеріали. Звучить прекрасно, але на практиці це вкрай складно: є робот, який їздить по лабораторії та збирає багато реагентів, є модель штучного інтелекту, яка робить гіпотези і потім їх тестує. Маючи досвід у робототехніці, електроніці та програмуванні, я спробував створити таких роботів разом із професором-ментором.

Професор надавав конструктивну критику щодо моїх презентацій та методологічних підходів. Мені настільки сподобалася ця робота, що я продовжив працювати в лабораторії протягом бакалаврату (паралельно з класами). Один з наших роботів для автоматизованої електрохімії перебуває у відкритому доступі.

Також працював над роботом, який за допомогою ШІ знаходить нові полімерні мембрани для очищення води.

«Давали змогу людям створювати свої цифрові клони, використовуючи особисті дані»

Після другого курсу я приєднався до ресерч-групи в MIT, яка працювала над моделями чату GPT. Просто написав на LinkedIn професору, який керував групою. Мовляв, хочу створити LLM-модель, яка змогла б управляти роботами. Ми поспілкувалися через зум, і він запросив приєднуватися. Група працювала в США, а я віддалено.

У команді нас було троє, нам вдалося створити алгоритм для ефективного зберігання та отримання різноманітних фактів у моделях машинного навчання (LLM), використовуючи структуру даних у вигляді графа. За чотири місяці це переросло в стартап. Він давав змогу людям створювати свої власні цифрові клони, використовуючи особисті дані.

«Професор запропонував мені залишитися у стартапі інженером і покинути університет»

Це була хороша пропозиція: я міг заробляти великі гроші. Та все ж вирішив продовжити навчання: це не було ідеєю, якою я хотів би займатися до кінця життя. Пізніше вони змінили напрям і стали холдинговою компанією, яка створила різних ботів для WhatsApp.

У вересні 2023-го я отримав грант від фонду Emergent Ventures та 1517 Fund на те, щоби працювати над мікророботоми. Мікророботи були призначені для ремонту супутників.

Доставка вантажу в космос є дуже дорогою, і ці мікророботи можуть самоорганізуватися у тонкі структури, здатні запаювати мікротріщини або замінювати пошкоджені фотоелементи. Ще роботи можуть розподілятися по поверхні супутника для виявлення мікрометеоритних уражень або структурних дефектів. У кожного робота є свій чип, який контролює пересування за допомоги магнітів. Куби магнетизуються, притягуються і утворюють різні форми.

Я не знав, як створити такі чипи або мікророботів, але на пітчингу сказав, що навчуся. Отримав грант $10к на ці проєкти. Прочитав книги з мікрофабрикації та переглянув безліч матеріалів з проєктування чипів. ChatGPT суттєво допоміг мені в розумінні основ, і завдяки понад 100 годинам практики та експериментів я зміг створювати структури мікронного масштабу та розробити прототип у себе вдома на FPGA.

Пізніше я зміг виготовити чип на професійному заводі за низькою ціною через програму Tiny Tapeout. Зараз код для цієї розробки у відкритому доступі, його може взяти для своїх потреб кожен охочий. Знаю, що ним скористалися кілька людей для своїх стартапів.

«Спочатку я був єдиним програмістом, який уже працював над роботом нового покоління». Про Neuralink

Одне з питань, яке мене тоді турбувало і яке досі залишається головним у моїх пошуках: як можна перенести свідомість з одного субстрату в інший. Чи можна перемістити свідомість в інше тіло або диджиталізувати її? Я міркував про це, ще коли нічого не знав про нейротехнології та роботу мозку. Це тема про яку, звичайно, думають філософи, але практичних результатів вкрай мало.

Чому мені це цікаво? Глобально так можна вирішити старіння. Як би футуристично це не звучало, але я вважаю, що це найбільша проблема людства. Багато хвороб зумовлені старінням. І якщо вдасться його подолати, то це повністю змінить життя людини, подовжить її ліміт. З філософського погляду подолання старіння змінить наше фундаментальне розуміння людського потенціалу та його меж — ми зможемо переосмислити суть людського існування, де невідворотність смерті більше не визначатиме наші життєві цілі, творчість та пізнання світу.

Ми не знаємо, як це — жити, якщо не вмираєш. І якщо не спробувати, то так і не дізнаємося. А якщо спробуємо, то зможемо вилікувати Альцгеймер, діабет, інші супутні хвороби старості й жити до 100-150 років. Якщо це поліпшить життя в тисячі разів, то чи не вартує це спроб? На планеті може жити значно більше людей, ніж зараз, та й їжу тоді можна буде вирощувати в лабораторії. Я питав себе: який найкращий спосіб подолати старіння?

«І дійшов висновку: перенести свідомість у комп’ютер»

У диджиталі можна жити дуже довго. У таких пошуках і роздумах я дізнався про компанію Neuralink, яка, мабуть, є номером один у нейроіндустрії (компанія, яка розробляє мозкові імпланти, які мають стати інтерфейсом для взаємодії між мозком людини та електронним пристроєм, заснована Ілоном Маском — ред.). Через форму на сайті я подався на стажування.

За кілька тижнів мене запросили на перше інтерв’ю у місто Фрімонт (Каліфорнія), де розташована компанія, щоб поговорити, якими проєктами зможу займатися. Я хотів працювати в команді, яка опікується хірургічним роботом: повністю автоматизованим, який може самостійно вставляти імпланти в голову пацієнта.

Мене чекало сім етапів інтерв’ю та інших завдань, включно з презентацією свого проєкту (робота, спроєктованого в університеті) і традиційної технічної співбесіди (з програмуванням, математикою та фізикою).

Підготовка збіглася з університетськими іспитами. Їх я практично проігнорував, бо фокусувався на інтерв’ю. Це було доволі стресово. З компанії йшов запит, щоб кандидат був добре обізнаний у різних сферах: робота з медичними роботами, кодинг у Linux, досвід у computer vision тощо. Найскладнішою частиною було балансування глибини знань з їхньої широтою. Мені ставили багато поверхових запитань з математики, програмування, фізики. А ще буквально сказали: «Вибери будь-яку тему, в якій почуваєшся комфортно, і розкажи усе, що ти про неї знаєш». Проте інвестований час окупився мені офером на 4-місячне стажування.

Кирило у Neuralink і робот компанії, 2024

Улітку 2024-го я переїхав до Каліфорнії, щоб почати роботу. Все проходило дуже інтенсивно. Моє перебування якраз припало на час, коли компанія працювала над отриманням ліцензії, яка б дозволила вийти з хірургічним роботом на ринок, а також операції на перших пацієнтах. На цьому завданні фокусувалися всі члени команди.

Я ж був спочатку єдиним програмістом, який уже працював над роботом нового покоління, який повинен допомогти Neuralink скейлитись до тисяч людей, коли продукт вийде на ринок.

«Весь софтвер нового робота, архітектура, рішення — все було на мені як на стажерові»

Існував загальний план того, що робот повинен був робити, і мені потрібно було реалізувати конкретну програмну функціональність та архітектуру. Я працював і на вихідних, і вечорами, і ночами — це було стресово, але дуже цікаво водночас.

Я взаємодіяв з механіками, електриками, хірургами. З новим роботом ми дійшли до тестових процедур на манекенах. Наскільки мені відомо, нині цей робот перебуває в розробці й не отримав повної сертифікації (на відміну від старого, який уже отримав ліцензію на клінічні випробування на людях).

Після 4-місячного стажування я повернувся завершити навчання в університеті. Далі я хотів більше працювати з хардвером і вирішив, що в Neuralink більше не повернуся. Через розвиток штучного інтелекту софтвер ставатиме легшим. Я ж прагнув знайти наукові та інженерні виклики, де мої навички та підхід могли б зробити оригінальний внесок.

«Можна буде поставити свій біологічний вік на паузу і побувати на інших планетах, в інших галактиках». Про стартап, що має подолати старіння

У 2025 році я взяв собі більше предметів, мав мету стати фулстак-інженером, який знає і механіку, і фізику, і біологію. І міркував, як знайти себе в головному своєму зацікавленні. Подруга, яка працює в інвестфонді, розповіла про компанію, в яку вони вкладаються. Це Cradle, метою якої є заморожування людей на тисячі років уперед (кріопрезервація).

Так можна буде поставити свій біологічний вік на паузу і побувати на інших планетах, в інших галактиках. Крім того, це дало б можливість людям з невиліковними на цей момент захворюваннями дочекатися розробки ефективних методів лікування, які можуть з’явитися в майбутньому.

CEO компанії Лора Демінг вважається визначною фахівчинею у сфері індустрії довголіття. Я натоді не дуже багато чув про саму компанію, та подруга дала мені контакт одного з головних інженерів. Два місяці тому я з ним зідзвонився, дізнався, кого вони шукають, і вже за кілька днів полетів до їхнього офісу в Сан-Франциско.

Поїздка справила на мене сильне враження, я зустрів там одних із найталановитіших людей у своєму житті. Вони амбітні, не бояться мріяти. До того ж я відчув зацікавлення в собі — не тільки як у фахівцю, а і як у людині. Під час спілкування не виникло враження, ніби мене хочуть використати для якихось своїх цілей, а запрошують пліч-о-пліч втілювати неймовірні проєкти.

Офіс розташований у парку поруч з іншими біотехкомпаніями (наприклад, Astrazeneca та Genentech). Саме приміщення невеличке, одноповерхове. 20 столів, невелика кухня та власне лабораторія з купою різних апаратів для оперування тварин, заморозки органів, мікроскопів та іншого новітнього наукового обладнання.

Стартап працює з 2021 року, спочатку вони зіткнулися зі складнощами через коронавірус. І ось тільки торік їм вдалося заморозити невеликий шматок тваринного мозку, який працював і до, і після заморозки. Наразі це один із найголовніших досягнень в індустрії кріопрезервації. І головна мета на 2025 рік — заморозити цілий орган.

Того дня у мене відбулося з десяток інтерв’ю з різними людьми. Я порозмовляв з половиною команди — тут зо 20 людей усього у двох департаментах: біологи та фізики. Біологи в команді займаються експериментами, які пов’язані з тканинами, клітинами. (Більшість експериментів проводиться з невеликими зразками тканин, а використання тварин зведено до мінімуму). А фізики розробляють інструменти, якими можуть оперувати біологи: нові моделі, нові молекули.

За два тижні після поїздки я отримав офер. Думаю, зіграло те, що продемонстрував себе як дуже допитлива людина. Показав, що вмію формулювати кінцеву мету, створювати чіткі вимоги та робити все для її досягнення.

Як прикладний фізик я працюватиму над пошуком нових молекул для кріопрезервації. Одна з головних проблем у ній, що при замороженні клітин утворюється багато води. Вода розширюється — клітини розриваються — людина помирає. То як розробити ці молекули, щоб вода не розширювалася? Досі такого ніхто не робив, і в мене є кілька ідей.

Cradle. Под для заморожування тканин

«Фундамент моїх знань закладений в Україні»

З мого досвіду, де б ти не був, важливими є люди, які тебе оточують. Я завжди намагаюся бути серед амбітних, енергійних, легких у спілкуванні.

У дитинстві ми завжди про щось мріємо — це природно. Але з віком починаємо боятися власних ідей та амбіцій. Більшість цих переживань є надуманими, адже наш мозок постійно налаштований на найгірший сценарій. В реальності ж не існує цілі, яка була б занадто амбітною — майже завжди можна знайти людей, які вже працюють над подібною місією, або ж об’єднати навколо неї однодумців.

Фундамент моїх знань закладений в Україні. Але на цю мить, гадаю, в країні немає грошей робити те, що я хочу. У майбутньому я хотів би інвестувати в українську науку та молоді таланти — можливо, відкрити дослідницький центр з біології.

Наука, безумовно, дорога: експерименти, обладнання потребують великого фінансування, не досить бути просто розумним. Але завжди можна зробити крок до втілення своєї ідеї і податися на грант чи стипендію, яка може змінити ваше життя.