Чи є місце науковцям в українському IT? Історія дослідниці MacPaw Наталії Стулової

Наталія Стулова будувала академічну кар’єру в Іспанії та Швейцарії, поки 2022 року не перейшла працювати в українське IT. Спершу — на позицію Technical Writer y MacPaw, а потім приєдналася до відділу досліджень у цій же компанії на роль Staff Research Scientist.

В інтерв’ю DOU Наталія розповіла про свій шлях світчингу, (не) перетин української науки й бізнесу та взаємну користь від такої співпраці. А ще про те, як відрізняються зарплати науковців та айтівців і чи повернулася б вона на академічний шлях.

Шлях у науці за кордоном: від запалу до вигоряння

Усе почалося з того, що я зацікавилася наукою і вже не могла зупинитися. На третьому курсі бакалаврату із системного аналізу в КПІ я проходила виробничу практику на кафедрі, щоб написати дослідження — і так закрити свою практику. Засіла на три тижні, перечитала купу статей, намагалася все проаналізувати, загорілася.

Після КПІ я навчалася в магістратурі Технічного університету Мадрида — і цей досвід контрастував із попереднім. Системний аналіз у КПІ був доволі теоретичним: багато предметів, але бракувало практичних прикладів.

Програма Мадридської політехніки зі штучного інтелекту тоді перший рік як відкрилася і переважно була доступна для іноземців англійською. Предмети звучали сучасно: наприклад, курс із робототехніки (втім, його я так і не відвідала, бо вже потім з’ясувалося, що предмет суто іспанською). Також ми аналізували статті з наукових конференцій.

«Я бачила зв’язок між навчанням і реальним життям»

Лабораторія, в якій я писала магістерську, запропонувала пройти в них стажування. Згодом при ній я вступила до аспірантури. По завершенню я мала б почати шукати роботу (в науці або поза нею), та мене спіткало сильне вигоряння, накопичене за роки академічної роботи. Кілька місяців я просто відновлювалася: гуляла парками й читала книжки, якщо на це були сили.

Єдине, що я встигла перед цим періодом, — податися на постдока в лабораторію одного з професорів, який був у моєму комітеті на захисті дисертації. Ми порозумілися на напрямах досліджень: тематики органічно доповнювали одна одну, але грошей не було.

В аспірантурі я аналізувала вихідний код програмного забезпечення, програм і розробки інструментів. Зокрема, статичного й динамічного аналізу коду. На позиціях постдока я займалася емпіричними дослідженнями програмної інженерії, тобто що і як люди програмують, які інструменти використовують. Крім коду і формальної специфікації програм, є різноманітна документація, яка інколи слугує частиною коду, як-от коментарі. Мені було цікаво дослідити інформацію у цих більш неформальних специфікаціях, наприклад, наскільки часто виникають розбіжності в тому, яку поведінку певного методу описує коментар і що цей метод взагалі робить.

Пізніше, коли я вже відновилася, з лабораторії відгукнулися знову: мовляв, є компанія, яка профінансує наукову експертизу й обробку їхніх даних. Я ще ніколи не співпрацювала з комерційним сектором і охоче погодилася. Але поки я робила візу, потенційний партнер вийшов із компанії та почав розробляти власний стартап. Проєкт скасували, але лабораторія запропонувала мені трохи фінансування за умови, що я знайду, чим хочу займатися.

Це й виявилося найважчим — знайти себе після того, як попередні роки мала умовний батьківський контроль від керівників дисертації. У перший рік самостійного плавання кілька місяців пішло, щоб ознайомитися з новим доменом, в який я ще за часів аспірантури хотіла перейти — empirical software engineering research. І потім на пошук колаборації (перша була з колегами з іспанського інституту, де я проходила аспірантуру). Пізніше співпрацювала з колегами зі Швейцарської політехніки — і гроші в них раптово закінчилися.

Під час ковіду я проходила онлайн-співбесіди в різні лабораторії на позиції постдока. Це була нова невизначеність.

«Мене дуже втомили академічна мобільність і непевність, які йдуть разом»

Раз на кілька років ти переїжджаєш у нову країну, поринаєш у нову культуру, заново маєш перебудувати оточення. Я планувала завершити останню наукову роботу, дати собі трохи перепочинку й перейти працювати в бізнес-середовище, щоб мати більше контролю над географією своєї роботи. Повномасштабна війна ці плани пришвидшила.

Входження в ІТ і бізнес-середовище

24 лютого 2022-го у Швейцарії я думала: що робити? У перші місяці вторгнення взялася організовувати проукраїнські мітинги. Довго не полишало відчуття, що такі акції мають вплив, дають результат.

Цюрих, 2023

Та коли стало зрозуміло, що війна скоро не завершиться, треба було переходити на більш сталу організацію життя і шукати роботу. Я повернулася до плану перейти в бізнес-середовище. Оновила резюме і свій сайт, додала усі свої публікації. Попросила друзів порев’ювити CV: чи достатньо стисле, чи зрозумілою мовою все викладено тощо.

Аналізувала ринок. Великі міжнародні компанії відпали одразу. По-перше, в них були помітні замороження наймів, а згодом і масові скорочення. По-друге, рано чи пізно там зустрінешся з російськими колегами. А в мене більше не було емоційної стійкості для цього.

Переглядала різні типи вакансій, бо коли переходиш з науки в бізнес, то маєш варіанти. Часто, якщо це STEM-професії в науці, люди йдуть на інженерні позиції.

По суті, у науці ти і так займаєшся програмуванням, коли обробляєш дані, або дослідженням програмування, мов програмування, алгоритмів. Тобто вмієш це робити.

«Багато моїх колег після аспірантури перейшли в умовні майкрософти чи фейсбуки»

Один знайомий, не завершивши її, влаштувався на технічну позицію в Amazon на Cloud Services. Інший працював на великому адронному колайдері, а потім пішов у фінтех.

IT-ринок в Україні був для мене абсолютно новою цариною, я не знала, як переходять з академічного середовища в бізнес саме в нашій країні.

Влітку 2022-го я знайшла кілька цікавих вакансій. Одна з них — на наукову посаду в невеликій продуктовій компанії у Швейцарії. Продукт, на який вони потребували фахівця, — пов’язаний зі статичним аналізом коду, а ним я займалася в аспірантурі. У цій ролі мене б чекало органічне продовження кар’єри.

Але мені неймовірно хотілося в продуктову компанію в Україні. Ще в аспірантурі я відчула, наче більше не знаю, хто я: іспанська науковиця чи міжнародна? Я українська науковиця в Іспанії або Швейцарії? І в якій країні я рухаю науку вперед, хто і де буде мати користь із моєї інтелектуальної праці передусім? Для мене було важливо, щоб моя робота приносила користь Україні, підтримувала її економіку під час війни.

В Україні я знайшла дві пропозиції, які зацікавили. Одна з них — інженерна позиція в сервісній компанії, що вже є великим мінусом: тут так само запитуєш себе, кому передусім приносить зиск твоя праця, економіку якої країни підтримує. На жаль, у галузі розробки інструментів статичного аналізу багато колег — це росіяни. Етично складно уявити себе поруч.

Інша ж позиція — у MacPaw, Technical Writer. Під час своїх двох постдоків я аналізувала коментарі як документацію вихідного програмного коду, тож вирішила прочитати, що роблять люди на таких посадах. З опису збагнула, що їм потрібна людина, яка проведе аудит технологічних проєктів компанії та зможе їх презентувати назовні.

Це мене й привабило. В академічній роботі я ніколи не мала часу й нагоди, щоб у цікавій та доступній формі розповісти про те, чим займаюся. Ти завжди маєш справу із сухими академічними текстами. Зі школи мені добре давалися мови, це лишалося незакритим гештальтом. І хоча між лінгвістикою і математикою при вступі до університету я все ж обрала математику і STEM, наразі досі спостерігається прикрий тренд, коли багато дівчат з чудовими балами з математики вступають на філологію. Це складно пояснити чимось, крім як тиском суспільних стереотипів і уявлень про жінок.

2019 рік, PhD graduation

До співбесід я готувалася, міркуючи про більш релевантні навички. Наприклад, для позиції науковиці не так цікаво, що я вмію як інженерка, як пишу прототипи. Краще показати, як можу побудувати дослідження, розробити план експерименту та його публікації.

А на інженерній роботі — навпаки: більше уваги на навички з програмування і менше навичок на дослідницькі вміння.

Для Technical Writer я мала презентувати навички з написання текстів, тобто свої наукові публікації. На співбесіді я побачила великий потенціал цієї вакансії. На той момент у компанії вже кілька місяців працював Technological R&D-відділ, і це унікальна можливість стояти на початку цього шляху та створювати все з нуля. Я порівняла цю позицію з попередніми двома, де вже налагоджені процеси. Могти створити щось із чистого аркуша, зробити висновки з того, що не подобалося у попередніх проєктах і спробувати втілити краще — усе це привабило мене більше.

Робота в MacPaw: чим відрізняється IT і наука

Ми ввели дослідницькі позиції в нашій команді протягом року. Завершивши з інвентаризацією, вирішили, що пора змінюватися. У суто продуктовій розробці не передбачена дослідницька праця, а вона є ключовою складовою роботою в R&D. Я долучилася до TR&D-відділу, у якому є Research engineers, Research scientists і Research designers. Усі позиції передбачають роботу з науковими публікаціями, дослідження та практичне програмування або дизайн відповідно.

Нас цікавить усе, що є в Apple-екосистемі. Ми проводимо емпіричні дослідження, дослідження коду тими мовами програмування, які Apple застосовує для розробки своїх програм.

Наприклад, ми з командою розробили SwiftEval — спеціалізований бенчмарк для оцінки якості коду, згенерованого великими мовними моделями (LLM) на Swift. Тобто бенчмарк тестує різні LLM (GPT-4o, DeepSeek Coder V2 Instruct 236B, Codestral 22B тощо) і показує, яка з них найкраще впорається з генеруванням коду саме на Swift.

«Більшість тестів зосереджені на генеруванні коду на Python, що спотворює реальну ефективність моделей у різних мовах програмування»

SwiftEval виправляє цю проблему, пропонуючи набір завдань, які враховують особливості Swift. Це дає змогу інженерам об’єктивно порівнювати LLM, обираючи найбільш придатну для розробки в екосистемі Swift, що зрештою підвищує якість AI-асистованого коду та зменшує потребу у виправленнях.

SwiftEval навіть отримав окрему сторінку, де можна ознайомитися з результатами бенчмарку й обрати найпродуктивнішу LLM. Повним текстом цього та інших досліджень ми ділимося зі спільнотою на research.macpaw.com.

З останніх досягнень: дві наших роботи взяли на наукову конференцію FORGE 2025 — на індустріальний напрям і трек з даних і порівняльного аналізу.

Підхід до роботи в компанії та університеті схожий: як і раніше, навчаєшся в процесі. Однак спілкування будується по-іншому. Коли я працювала в університетській лабораторії, то спілкувалася переважно з прямими колегами і не була залучена у справи всього вишу.

Також щоб працювати в науці, тобі не треба проходити класичні для ІТ етапи співбесід: пре-інтерв’ю, технічне, з менеджерами, з C-level тощо.

В академічному середовищі ти приходиш в лабораторію, презентуєш свої дослідження, тоді у вас триває годинна дискусія, впродовж якої домовляєтеся про можливі напрями співпраці. Відтак ввечері того ж дня відбувається так званий beer test, коли ви йдете на пиво й розмовляєте про життя. А насправді — прицінюєтеся, чи буде комфортно одне з одним працювати.

У компаніях цього немає. Передусім фокусуєшся на тому, які технічні навички маєш і як будеш їх застосовувати в роботі. Є багато заходів для соціалізації, але все-таки менше змішується особисте й робоче.

І твоє коло спілкування не обмежується маленькою групою людей. Це для мене — один із головних викликів: тримати багато всього в голові водночас, усвідомлювати, що все працює на рівні одного великого організму. В університеті процеси більш віддалені одне від одного.

Про оплату праці

Глобально наука в державному секторі недофінансована всюди, незалежно від країни. Наприклад, в Україні ставка аспіранта в Інституті прикладного системного аналізу — 8 тисяч гривень.

Та все ж за кордоном ситуація трохи краща. В аспірантурі в Іспанії у 2017-2018 роках я працювала в науково-дослідному інституті й мала аспірантський контракт 40 годин на тиждень. Завдяки хорошому фінансуванню від регіональних і міжнародних програм у нас були зарплати на 30% вищі, ніж на ринку. На цей заробіток можна було утримати сім’ю з двох людей — і навіть з дитиною, якщо не в центрі орендувати житло. Щоправда, після витрат на харчування, комуналку та розваги заощадити не вдавалося, але це індивідуально.

Однак ти все одно заробляєш значно менше, ніж усі твої колеги, які пішли в бізнес.

«Відчуття, ніби ти досі студент, поки твої ровесники купують квартири й машини»

У Швейцарії я працювала як постдок, на цій позиції там уже краще платять. А ось аспіранти заробляють трохи більше, ніж касири у супермаркеті. Як у постдока, у мене була вища зарплата, але все ще менша, ніж, скажімо, у клінінгу. Це іноді дратувало.

На закордонну зарплату науковця можна прожити, але це все одно невисокий заробіток. Кращі спеціалісти рано чи пізно переходять у бізнес. Частою практикою, як і в Україні, є дві зайнятості, одна з яких — академічна (професура, дослідження абощо), а інша — робота в бізнес-середовищі.

Що науковці можуть дати IT

R&D-відділи при українських IT-компаніях стають більш видимими та чітко оформленими. Коли торік один з наших партнерів — InScience — проводив щорічну конференцію про науку і бізнес, я зустріла там багато колег. З великих компаній такі відділи добре розвинені в Ajax Systems, Grammarly, SoftServe. Трендом є те, що ці люди воліють працювати в продуктових компаніях, а не сервісних.

Мені хочеться, щоб поглиблювалася співпраця наукового і бізнес-секторів — це взаємовигідно. Для бізнесу це відкриває більше можливостей у залученні наукової експертизи. Наприклад, це може бути проєктна співпраця, якщо компанія невелика і у неї немає запиту на постійний власний R&D-відділ, який треба утримувати.

Коли ми шукали зовнішню експертизу для проведення дослідження в MacPaw, це виявилося суперскладним завданням. Ми витратили понад пів року, щоб залучити науковців на аутсорс. Йдеться не про те, що немає спеціалістів (вони є) — радше, як знайти з ними контакт. Немає системного підходу в таких комунікаціях і співпрацях, немає державної політики. Ініціативи існують (наприклад, співпраця MacPaw з Inscience), вони розвиваються і стають зрілими, але в загальній картині це крапля в морі.

Просідає співпраця бізнес-сектору та університетів.

«У жодному разі я не стверджую, що компанії мають фінансувати університети»

У компаній є власні сфери інтересів, і нормальне фінансування фундаментальних досліджень, без яких наука неможлива, не є доцільним для них. Це значно більші обсяги, ніж вони можуть собі дозволити. Має бути співпраця міждержавного рівня, участь держав у міжнародних наукових програмах (як-от «Горизонт-2020» в Європі).

У нашої команди налагоджена співпраця з Києво-Могилянською академією. Студенти виконують частину наукової роботи, працюють над реальними проєктами, на які є запит в бізнес-середовищі. Це не виробнича практика у вакуумі, коли на факультеті радіоелектроніки ви протираєте вікна в цеху збору радіодеталей.

Чи повернулася б в науку поза бізнес-компанією

Не факт. Можливо, щось зміниться в майбутньому, якщо знайдеться науково-дослідна установа, інтереси з якою перетнуться. А класична академічна кар’єра з перспективою стати професоркою не цікавить.

У науці запропонований алгоритм або розв’язання якоїсь проблеми має вкрай різну швидкість втілення. Це може статися завтра, за два роки або за 50 — а то й взагалі ніколи. Я ж завжди хотіла відчувати, що моя праця корисна прямо зараз. Прикладна наука в бізнесі класно закриває цю потребу.

У науці працюєш над довгими проєктами, які тривають щонайменше рік. Перші два-три місяці ви окреслюєте пошуки й решту часу розробляєте рішення. За кілька місяців пишете статтю в науковий журнал. Якщо її беруть, класно: ви закрили проєкт на рік. Якщо ж ні, починається resubmission hell: можна переподавати дослідження роками.

Бізнес не чекатиме так довго: у нього інші цілі, графіки й плани. Ми проводимо маленькі дослідження для чітко сформульованої задачі, яке не має генералізуватися на великий клас задач. Дослідили, протестували — якщо працює, впроваджуємо в продукт. Якщо не працює, поховали і пішли далі.

Частину наших внутрішніх досліджень не можна розголошувати. А є речі, якими ми ділимося зі студентам. З прикладів можу назвати дослідження, яке залишилося прототипом. Це класне рішення з безпеки: детекції з виявлення фішингу (у відкритому доступі на research.macpaw.com або IEEE Xplore). Автор дослідження розробив прототип, протестував його. Ми це описали як статтю і представили на воркшопі STAST на європейському симпозіумі IEEE з питань безпеки та конфіденційності.

Торік улітку проводили дослідження у співпраці з MIT. Дві інтернки працювали над невеликим проєктом, а потім одна з них залишилася й допрацювала рішення. Зараз вона пише за ним статтю, теж на воркшоп на конференції ACL, і продовжує навчання в MIT. Далі випробує у продуктовій команді, як це можна інтегрувати в продукт.

Студенти Могилянки втілювали у нас два проєкти: перший — суто інженерний, другий — більш дослідницький на межі аналізу метаданих застосунків і НЛП. На основі зібраних даних студенти пишуть статті, після чого ми інтегруємо напрацювання в продукти. Для них це можливість навчатися й здобувати практику органічно.

У квітні збираємося презентувати на конференції в Канаді дві наші статті за результатами згаданих публічних досліджень. Вони не передбачають інтеграцію в продукти, це більш відкриті дослідження з екосистеми, якості коду, генерування коду великими мовними моделями. Це не прикладна робота, але вона допомагає розвивати спільноту. Якщо простежити наукові публікації з empirical software engineering research, то майже всі дослідження про Java, Python, Android. А як щодо іншого? Адже глобальна IT-індустрія не обмежується цим. Є інженерні конференції, книжки, курси — що завгодно, але вкрай мало досліджень. Практично немає публікацій з технологій, які використовуються в екосистемах. Поступово ми в команді починаємо заповнювати цю нішу.

Про академічну свободу

Торік на конференції InScience одна з моїх колег висловила думку, що їй як науковиці некомфортно думати про перехід в бізнес, бо це обмежує академічну свободу.

Для багатьох науковців це сильний стоп-фактор. Порівняно з академічним середовищем, яке дає багато свободи у наукових пошуках (по суті, якщо добре вмієш писати гранти, то можна проводити дослідження заради дослідження), у бізнесі її немає.

Але я вважаю, що варто знайти бізнес, який працює у твоїй галузі. Мені тут простіше, бо комп’ютерні науки і ІТ дуже перетинаються. Є чіткий вузький фокус, але він не означає відсутність свободи.

Навпаки, це спонукає і досліджувати тему, задовольняючи свою професійну цікавість, і приносити користь компанії.

Чи варто світчитись

Будь-який перехід потребує змін. Треба навчитись нового, зрозуміти, як працює обрана сфера. Звісно, є періоди, коли через зовнішні обставини це зробити складніше, як-от у теперішню турбулентність після виборів у США. Або ж легше — наприклад, нині вдалий час, щоб перейти в мілтек, який стрімко зростає, або державну цифровізацію.

Та коли сфокусуєшся на меті, стає набагато легше опанувати засоби.

Мені пощастило, я недалеко відійшла від того, чим займалася раніше. Мій світчинг мав конкретну мету та став природним розвитком попередньої роботи.

Внутрішнє відчуття того, що займаєшся важливою роботою, стає опорою і під час криз, і в разі різних невдач — знаю з власного досвіду.